Якщо працівник захворів або отримав травму під час перебування за кордоном, для початку, в медичній установі, де він проходив лікування, необхідно отримати офіційний документ, яким засвідчуватиметься період тимчасової непрацездатності, з підписом та печаткою лікаря/медичної установи.
Відповідно до п. 1.11 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 №455, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за №1005/6196, документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян України в період їх тимчасового перебування за межами держави, підлягають обміну на листок непрацездатності згідно з рішенням лікарсько­-консультаційної комісії (ЛКК) лікувально-­профілактичного закладу за місцем проживання або роботи у випадку:
• гострих захворювань і травм;
• загострення хронічних захворювань;
• вагітності та пологів;
• оперативних втручань при невідкладних станах;
• лікування згідно з рішенням комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон.
Звертаємо увагу!, що такий обмін здійснюється на підставі перекладених на державну мову та нотаріально засвідчених документів, що підтверджують тимчасову втрату працездатності в період перебування за межами України.
Відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров’я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України 01.06.2021 за №1066, що зареєстрований в Мін’юсті України 02 червня 2021 року за №728/36350, у разі виникнення непрацездатності за кордоном, допускається формування медичного висновку початок строку дії якого починається раніше за дату його формування в електронній системі охорони здоров’я.
Строк дії медичного висновку зі встановленою відміткою про тимчасову непрацездатність, що виникла за кордоном, встановлюється відповідно до дат тимчасової непрацездатності, зазначених у перекладених на державну мову та нотаріально засвідчених документах, що підтверджують тимчасову втрату працездатності під час перебування за межами України.
Такий медичний висновок формується лікарем, із яким у пацієнта укладена декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, за категоріями: «Захворювання або травма загального характеру», «Догляд за хворою дитиною», «Вагітність та пологи», «Ортопедичне протезування».
Отже, для того, щоб обміняти отриману за кордоном довідку (виписку тощо) з лікувальної установи на український листок непрацездатності або е-лікарняний слід подбати про те, щоб цей документ був офіційно перекладений українською мовою, посвідчений нотаріально та звернутись із ним до свого сімейного лікаря.

Законодавчими актами, що визначають державні гарантії реалізації працівниками права на відпустки в умовах воєнного стану (тривалість і порядок їх надання) є:
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (далі — Закон №2136);
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504);
Кодекс Законів про працю України.
Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, що установлені Законом № 2136. Цей Закон діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність із дня його припинення або скасування, крім частини третьої ст. 13 Закону № 2136.
Згідно частини третьої статті 1 Закону № 2136 у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, що врегульовані зазначеним Законом.
Відповідно до ч. 1 статті 12 Закону №2136 у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні, що певною мірою кореспондує із нормами ст. 6 Заокну України №504, ст. 75 КЗпП, які встановлють мінімальні гарантії щодо тривалості щорічної основної відпустки.
Таким чином максимальна тривалість відпустки, на яку працівник має право в період дії воєнного стану становить 24 дні.
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана після закінчення дії воєнного стану. На зазначені вище положення Закону №2136 зокрема вказано у коментарі Мінекономіки до Закону “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану.”
Протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов’язку щодо надання працівнику відпустки тривалістю більш ніж 24 дні, коли більша тривалість відпустки передбачена працівнику законодавством, колективним і трудовим договором.
Водночас Закон №2136 не призупиняє і не скасовує статті 9-1 КЗпП, а самі норми цієї статті не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно статті 9-1 Кодексу законів про працю «Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги» підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Отже з урахуванням особливостей організації праці та умов господарської діяльності в межах своїх повноважень, за рахунок власних коштів роботодавець має право надати працівникам в період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю більше ніж 24 дні. Надання відпустки більшої тривалості ніж 24 дні в період дії воєнного стану є правом, а не обов’язком роботодавця.